Це місце божевільне!
Місто – це лінія фронту для свідомості людей.
Кожен має пістолет чи кілька гранат.
Не брехатиму, це не дуже приємна автобусна зупинка.
Я б остерігався п’яничок, які тут вештаються.
Не хотілося б діставати камеру перед ними.
Я їду до Маріуполя.
Маріуполь – це місто, щодо якого я схвильований, тому що воно знаходиться поблизу лінії фронту,
конфлікту. Але саме місто має також іншу історію, я впевнений.
Я тут, у Маріуполі.
Маріуполь, Україна. Я ніколи не бачив нічого подібного у своєму житті.
Дуже далеко від того, що здається чимось іншим.
Аеропорти закриті з 2014 року.
Тому сюди справді непросто дістатися.
Тут немає такого відчуття кордону
Сказали, що це за 20 км від окупованої сепаратистами території.
Сепаратистами, яких підтримує Росія.
Отже, лінія конфлікту не далеко від міста.
А ще тут є заводи.
Ці заводи просто створюють завісу над містом.
Я одразу відчув це місце.
Я відчув повітря.
Я почав відчувати, як мої ніс та очі почали трохи пекти.
Можна точно вдихнути це –
і стає важче дихати.
Ласкаво прошу до Маріуполя!
Велекий завод тут – це “Азовсталь”. Тут їх кілька.
Цікаво, що я чув багато кашлю людей в автобусі, на вулиці.
Цей кашель нагадував кашель під час сезону грипу, восени, пізньої осені чи взимку.
А зараз майже літо.
Тут, на березі Азовського моря, тут…
Це неймовірно, взагалі-то, це неймовірно.
Увесь цей шлак, типу гори шлаку, які сягають води,
а потім люди тут купаються. І тут жахливий сморід.
О Боже! Якби я був дитиною, усе, чого б я хотів – стрибнути у воду, що й роблять ці діти.
І це точно не корисно для здоров’я будь-кого.
Я поїхав до одного району, і тут усе чорне.
Ніби усе вкрито чорним нальотом.
Тут у нас концертний палац для працівників місцевих заводів.
Ага.
І все, що ти бачиш, свідчить про наш рівень екології,
тому що ти бачиш ці сходи.
Так.
Вони буквально чорні.
І справа в тому, що їх прибирають щодня. Ось.
Серйозно? Щодня? Та ну.
Кожного дня.
Та годі тобі. Це взагалі бридко, друже.
Ці кольори…
Ці будівлі тут, еге ж?
Погляньте на цю червону імлу чи щось на кшталт позаду нас.
Так це виглядає тут щодня, вдень і вночі?
Так, майже щодня. А ще іноді вони викидають відходи у повітря.
Тоді воно набуває оранжевого кольору, ніби денне світло, але оранжеве вночі.
Але місцеві, такі, як ця дівчинка на велосипеді, нормально почуваються, чи не так?
Так, вони звикли. Вона ж посміхалася.
Я був тут минулого року, бачив, як діти граються навколо,
й у мене виникло враження,в уяві, що я у 30-х роках,
і Сталін досі керує країною своєю сталевою рукою.
Сталевим кулаком… Це було досить кумедно. І я бачу, що діти просто граються,
і їм все одно.
Вони не знають. Для них усе це нормально.
Поглянь-но та ту будівлю.
Цей напис білою фарбою з’явився у 2006.
Боже…
А ще ось це. “Думай”.
Думай. Про що тут думати?
Якби ви думали, ви б повалили уряд. Хіба ні?
Так, ми це зробили.
Так, я вже зрозумів. Але хто дозволяє такому траплятися?
Подивіться на це місце.
Думати, щоб обирати своє майбутнє, ось про що це.
Боже милий…
Думати про своє майбутнє.
Я відчуваю це у горлі.
Ага.
Це нормально?
Так, це звично.
Насолоджуйтесь!
Не панікуй.
Ви відчуваєте це щодня?
Так.
Василь сказав мені, що він погано почувається, коли потрапляє в чисте повітря.
Ми з Васею їздили до нашого друга. Він живе в сільській місцевості.
У Васі дуже боліла голова через різницю у якості повітря.
Там воно було настільки чистим, що його нудило.
Отже, у Василя болить голова, коли ви далеко від забрудненої території?
Так.
Промисловій країні потрібен метал, але зараз 2019 рік, і має бути інший спосіб, не такий, який використовують у цьому місті сьогодні.
Тому що люди живуть у токсичних умовах.
Можна побачити дітей, яким 4-5 років, і вони виглядають дійсно хворими.
З жовтими обличчями, з жовтими очима. І ти розумієш головну причину всього цього лайна.
Це дуже тебе засмучує, неймовірно пригнічує, тому що ти не знаєш, як їм допомогти.
Головна мета усіх нас, усіх людей, немає значення, з України чи зі Сполучених штатів,
де б ти не був, це здоров’я.
Так.
Базові потреби.
Так, базові потреби.
Але всі ці люди, всі ці заводи відбирають наше здоров’я.
Так, відбирають і продовжують це робити.
Так, не можна змінити всю інфраструктуру за один день,
Мають бути якісь очищувальні системи, щоб покращити ситуацію.
Тому що це огидно, це просто бридко.
Якщо вода забруднена, можна купити бутильовану воду, хоч це і відстій.
Але якщо забруднено повітря, кожен стає жертвою цього.
Тут немає вибору. Не можна купити бутильоване повітря.
А потім я помітив, як ці хлопці рибалять, рибалять просто у цій воді!
Прямо там, де поруч виливалися токсичні води.
Люди рибалять?
Так, рибалять, під заводом.
“Mutants!”
“Yeah, mutants”
Тут прекрасна архітектура.Справді чудова архітектура.
І ось одна будівля, яка була, очевидно, зруйнована під час конфлікту.
Там можна побачити сліди від куль і сліди від пожежі.
Люди, які хотіли створити ДНР, прийшли сюди і почали стріляти.
Тут відбулися сутички.
І буквально за квартал…
Це новий парк? Так, це новий парк, перебудований і чудовий.
Протиставлення тут також неймовірні. Це суміш, контраст.
Головна битва була там.
Прямо там?
Так.
У них було кілька автобусів тут, бараки, і БТР проїхався по цих бараках.
А тут були хлопці з гвинтівками, усі стріляли.
Тобто сепаратисти взяли під контроль цю будівлю?
Так, а на іншому боці був проукраїнський мітинг
Ого.
І хлопці пішли прямо сюди, вступили у бій, відійшли назад.
Вони побудували інший гарний парк, відновлять і будівлю?
Так.
Знаєш, 5 років тому, можна було побачити людей, які гуляють з російським прапором у 2014 році.
Для геополітичних перспектив це місце є надзвичайно важливим.
Я впевнений, що кожен це розуміє, що це місце повинне залишитися українським.
Якщо це місто буде знищено, це буде величезною втратою.
Це місто – лінія фронту для свідомості людей
Місцеві хочуть рівнятися на Захід, люди змінюють свій менталітет більше у європейський бік, ніж у східний.
Це місто дуже важливе для цієї битви за свідомість.
Це також боротьба за прихильність людей.
І я вже бачив це в іншій частині світу.
Я бачив це в Сирії до війни там.
Великі держави намагаються здобути перемогу над населенням.
Вони створюють щось, інвестують в інфраструктуру, і вони намаються здобути перемогу над свідомістю.
Ось що відбувається, по суті. Це тактика.
І зазвичай досить ефективна.
Але тут можна побачити USAID, можна побачити інших європейських донорів які вкладають кошти в інфраструктуру.
Це не тільки тому, що вони хочуть бути милими та допомагати. Ні, щоб повпливати.
У вас є ці крайнощі. Ви маєте ці заводи, які нависають над містом і забруднюють повітря.
Але також у вас є немовірна опозиційна сила.
У вас є молодь, а молодь – це життя цього міста.
Я думаю, що молодь сповнена оптимізму.
Хоча всі вони одностайно говорять, що ненавидять місцеву екологію,
але всі вони одостайно говорять, хоча є ті, хто, як і раніше, хоче виїхати,
але більшість говорить: “Так, я хочу будувати своє місто. Так, воно стає кращим”.
Молоді люди побачили, що вони мають можливості
Вони не можуть покинути це місто. Вони можуть жити тут і розвивати тут щось
Це стає для них цікавішим.
Тому що раніше люди просто покидали місто, не бачили майбутнього у цьому місці.
Коли я подивився на ці димоходи, які диміли, я спершу не збагнув усього.
Але згодом я зрозумів… Пішов до однієї кав’ярні,
власниками якої була жінка, Ліза, та її сім’я.
Ми відкрили одну кав’ярню, потім наступну, також незабаром відкриємо третю.
Ти любиш своє місто?
Так.
Раніше я хотіла переїхати до Берліну, до Києва, я не хотіла тут жити.
Але потім я подумала і вирішила, що краще жити тут,
працювати у моєму закладі з батьками, але подорожувати куди захочу.
Тут у мене була дивовижна їжа! Я люблю рамен.
Тут був накращий рамен у моєму житті.
Божевільний, неймовірний мікс усього.
Тут є мистецьке коло, різні музеї та різноманітні крамниці для художників
У вас сторожова вежа в центрі міста
Тут знаходиться коворкінг, він прекрасний, абсолютно новий.
Знову ж, те, що я побачив, це дуже сучасне динамічне місто.
Усі мені казали, що зараз тут безпечно.
Зараз тут не так небезпечно.
Взагалі, нині тут більш безпечно, ніж у будь-якому іншому місті, наприклад, у Києві чи Харкові.
Тому що всюди багато військових, багато камер спостереження, багато спецслужб.
Після війни чимало людей виїхали звідси.
Я також хотіла поїхати з міста, але потім зрозуміла, що тут не так вже й погано.
Ти не цінуєш по-справжньому те мирне середовище, яке ти маєш.
Але потім, після складних часів, ти починаєш це цінувати.
Ти розумієш, що мир дуже важливий у нашому житті.
Адже ти можеш розвиватися, коли навколо мир.
Ти відчуваєш, що зараз більш мирна атмосфера?
Так, тут більш мирна атмосфера, порівняно з 2014 і 2015.
Я відчув, що, хоча Маріуполь, пережив складні часи та має свої “нерівності”,
тут досить спокійно.
Ти виходиш на деякі вулиці і вони чудові. Дерева уздовж вулиць.
Сім’ї, діти у візочках. Тут дуже класна, приємна атмосфера.
На хвилинку ти забуваєш про повітря і заводи.
Ніхто не контролював ці потужні сили, які керували цими заводами.
Ці заводи створюють робочі місця.
Більша частина міста, не знаю відсотків, я чув різні варіанти – від 10% до 40% працюють на цих заводах.
Потрібні робочі місця. Багато людей потребують і хочуть, щоб ці компанії були тут, очевидно.
Так, саме тому тут дві сторони медалі.
Люди не можуть жити без заводу, тому що все було побудовано через заводи.
Тобто спершу з’явився завод, а потім місто?
Щось на зразок цього, так.
Деякі люди приїздили до нашого міста, лише щоб працювати тут і оримувати платню
Це більше стосується старших людей, немолодих,
тому що вони просто звикли жити у таких умовах.
Вони не хочуть нічого змінювати, бо бояться змін.
Якийсь надихаючий слоган на екрані? Так, вони написали зараз “Наша мета — безпека”.
Що б ви написали на тому борді, якби була така можливість?
“Ідіть геть”
Так-так, просто “Зупиніть це”.
Мабуть, зараз тут так, як було під час промислової революції.
Такі умови. Така якість повітря.
Все просто зводиться до прибутку. Люди заробляють на цьому, і це все, що їх хвилює.
Людські втрати просто не мають значення для людей, які все це організували.
Мій дідусь постійно працював на заводах.
Зараз йому 72, але майже всі його друзі (окрім одного) вже померли.
Через рак. Через ці токсичні відходи.
У наших людей така ментальність: ми йдемо до лікарні, коли вже занадто пізно.
Ми живемо у лайні, але я буду щасливішим, якщо цього лайна стане менше.
І я докладу зусиль, аби покращити ситуацію. Я почуватиму себе краще через це.
Виходимо з чудового ресторану, виходимо на вулицю.
І… Цей сморід. Маріупольський сморід.
Ти бачиш це?
Що?
Туманність.
Ні.
Але ти також випиваєш літр кока-коли щодня та плаваєш у місцевій воді.
Тому ти нічого не відчуваєш. Ти мутант.
Добре, друже, це було класно.
Дякую.
Спасибі.
Це місто одне з найбільш цікавих, дивних, змішаних,
екстремальних, прекрасних, гнітючих, серед тих, де я побував.
Задіяні різні сили.
Незважаючи на повітря, хоч мене це і вбиває, але незважаючи на нього,
у цьому місті є щось приємне.
Я дуже радію, що приїхав сюди.
Зрештою, це більше залежить від людей.
Люди зв’язались зі мною та допомогли.
Такі автентичні, такі добрі, такі щирі.
to be with you
to be with you forever…
Ось така моя історія.